Хвороба Меньєра

Хвороба Меньєра – незапальний патологічний стан внутрішнього вуха, що проявляється у вигляді періодичних епізодів запаморочення зі зниженням слуху, шумом у вухах.

Які причини

Сьогодні етіопатогенетичні аспекти розвитку цього захворювання недостатньо вивчені. Найімовірніше, причиною хвороби є збільшення обсягу ендолімфи перетинчастого лабіринту у внутрішньому вусі. Це явище називають також ідіопатичним ендолімфатичним гідропсом. Внаслідок таких змін у внутрішньому вусі відбувається перерозтягування та періодичні розриви Рейснерової мембрани, що веде до попадання ендолімфи в перилимфу. Внаслідок змішування ендо- та перилимфи висока концентрація калію веде до перезбудження та деполяризації вестибулярного нерва, що й пояснює виникнення нападів системного запаморочення. 

Ендолімфатична водянка або гідропс може розвиватися з різних причин: підвищена продукція ендолімфи, порушення резорбції, особливості будови скроневої кістки, генетичні мутації, аутоімунні та алергічні процеси, вірусні інфекції та ін. 

Клінічні симптоми 

Проспером Менье свого часу був представлений клінічний симптомокомплекс, актуальний і зараз: 

  1. Напади системного запаморочення, що виникають на тлі повного благополуччя і супроводжуються нудотою, епізодами блювоти. Такий напад може виникати в будь-який час, зазвичай триває до 4-6 годин. Купірується самостійно. У деяких випадках може бути аура перед розвитком нападу: дискомфорт, шум або дзвін у вусі. 

  2. Середньочастотний або низькочастотний шум у ураженому вусі (частіше з одного боку), інтенсивність якого наростає під час запаморочення. 

  3. Зниження слуху, яке при аудіологічному обстеженні реєструється як помилкова сенсоневральна приглухуватість, зазвичай має флуктуючий характер. 

За своєю течією хвороба Меньєра класифікується на 3 варіанти. Найбільш поширений тип симптоматичної картини (класичний) є одночасною появою запаморочення, шуму у вусі та зниження гостроти слуху.

Кохлеарна форма хвороби характеризується початковим розвитком слухових розладів із наступним приєднанням запаморочення.

При вестибулярній формі хвороби Меньєра, яка зустрічається найрідше, дебютують явища вестибулярних порушень із подальшим зниженням слухової функції. 

Хвороба Меньєра відрізняється стадійністю течії:

На 1 стадии болезни эпизоды потери равновесия и головокружения возникают редко (1-3 раза в год), параллельно с признаками неустойчивого и незначительного снижения слуха. 

2 стадия - разгара заболевания, характеризуется типичными симптомами заболевания со снижением слуха и персистирующим шумом в пораженном ухе, а также всеми характерными вегетативными проявлениями. Частота приступов варьирует от нескольких в неделю до нескольких в месяц. 

3 стадия - затухание заболевания, характеризуется урежением частоты приступов головокружения с появлением шаткости и неустойчивости. На данном этапе могут возникать отолитовые приступы Тумаркина (внезапное падение), что чревато неблагоприятными последствиями для пациента. 

Диагностика и лечение

Диагностика болезни Меньера проводится комплексно, путем оценки данных анамнеза, жалоб, объективного статуса и результатов инструментальных исследований в динамике. 

Диагностические методики, которые могут быть назначены для верификации диагноза:

  1. Тональная пороговая, надпороговая, а также речевая аудиометрия, тимпанометрия, определение акустических рефлексов.

  2. Дегидратационный тест (сопоставляются результаты проведенных аудиограмм до и после введения в организм осмотического диуретика).

  3. Электрокохлеография.

  4. Битермальная битемпоральная калоризация.

  5. Вестибулометрические тесты: определение спонтанного нистагма, оценка координаторной функции, статического и динамического равновесия, оценка вестибулоокулярного рефлекса, проведение вращательных проб.

 

Лікувальні заходи при захворюванні Меньєра можна поділити на консервативні та оперативні. До консервативних методів лікування відносяться усунення нападів запаморочення медикаментами, а також профілактична лікарська терапія в період між нападами. 

У лор-клініці “Інмедико” міста Запоріжжя завжди можна виконати докладну діагностику захворювання, а також визначити адекватну та ефективну терапевтичну тактику.